У видавництві Vivat вийшов український переклад книги Джеффа Гоїнса «Справжні митці не голодують: найсучасніші стратегії успіху». В ній ідеться про те, що творча робота не завжди означає фінансову скруту. AIN.UA публікує уривок із дев’ятого розділу під назвою «Не працюйте задарма».
Завжди беріть якусь плату за свою роботу
Коли Гарлана Еллісона, найпродуктивнішого письменника-фантаста, попросили дати інтерв’ю для проекту про створення фільму «Вавилон-5», він сказав:
— Залюбки! Є лише одна невеличка умова: ви маєте мені за це заплатити.
Ви повинні вірити: ваша робота варта того, щоб за неї платили.
— Що? — запитала молода жінка на тому кінці дроту, як це показано у відеоролику на YouTube.
— Ви повинні мені заплатити, — сказав у відповідь письменник.
— Ну, — сказала жінка, — усі інші роблять це безкоштовно.
У цей момент в Еллісона, який мав репутацію грубуватої людини, урвався терпець.
— Яке ви маєте право телефонувати мені і просити працювати задарма? — обурився він. — Ви отримуєте зарплатню? Ваш бос отримує зарплатню?
— Ну, так, — зізналася леді. — Але це буде хороша реклама.
— Леді, — спокійно відповів письменник, — скажіть це якомусь наївному простаку, не набагато старшому за вас.
Еллісон довго пропрацював сценаристом у Голлівуді і бачив, як люди приходять і йдуть. Він розуміє, як працює бізнес, що таке економіка і як вижити в умовах ринкової конкуренції, що часто сувора до творчих людей. Він також часто бачив, як письменники приїздять у місто, не розуміючи, що їм повинні платити за їхню роботу.
— Дилетанти, — каже він, — ускладнюють життя професіоналам.
У Еллісона є стандарт, якого він дотримує: ніколи не працюй задарма. Хай що б робили інші, системі, яка використовує талановитих людей, він не піддасться, і це — його статус-кво. І завдяки цьому стандарту він є одним із найуспішніших письменників у Голлівуді, який опублікував понад тисячу сімсот творів, сценаріїв і кіносценаріїв та есе.
Очевидно, робити щось протилежне тому, що роблять інші, не завжди поганий план.
Я припускаю, що брати платню за свою роботу — питання не так грошей, як гідності. Ідеться про те, щоб сприймати себе серйозно і породжувати в оточення таке саме ставлення. Ніхто не знав цього краще, ніж Мікеланджело.
Навесні 1548 року великий митець надіслав своєму небожеві Леонардо листа із Флоренції у Рим. У сімдесят три роки, вже встигши зробити скульптуру Давида, розписати Сікстинську капелу та виконати багато інших робіт, Мікеланджело був обурений тим, що якийсь священик просить його розписати вівтар. Але образило його не власне прохання, а те, як його було висловлено.
«Скажіть священику, щоб більше не звертався до мене, як до “скульптора Мікеланджело”, — писав немолодий художник своєму племінникові, — тому що тут мене називають тільки Мікеланджело Буонаротті, а якщо флорентієць хоче, щоб йому розписали вівтар, то нехай знайде собі маляра. Я ніколи не був маляром чи скульптором, який має крамницю. Я навмисне не робив цього, щоб не змарнувати слави своїх батька та братів».
Сьогодні лист може здатися сварливим, але слід пам’ятати, що у добу раннього Ренесансу до художників не ставилися як до поважних членів суспільства. Вони були майстрами на всі руки, подібно до робочих, і в той час прізвища мали лише знатні особи або відомі люди. Тому те, що ми бачимо у листі, — це не просто бідкання старого чоловіка, а ставлення, якому Мікеланджело залишався вірним усе своє життя: він не хотів, щоб його вважали лише одним із сучасників.
Наполягання Мікеланджело на тому, щоб священик називав його на прізвище, було явним демонструванням. Мікеланджело не був просто найманцем, він був художником, і все його життя було присвячене створенню нового визначення для цього звання. Священикове поблажливе прохання спонукало митця розв’язати це непорозуміння.
Мікеланджело був не просто робочим і майстром на всі руки, і відмова священика це визнавати була образливою. Таке переконання зробило його врешті-решт найбагатшим художником свого часу. Частково успіх Мікеланджело пояснювали тим, що митець сприймав себе не як простого маляра, адже бачив, що відрізняється від інших. Таке мислення керувало його життям і дало змогу мати можливості, яких не мав жоден художник його часу.
Не звикайте працювати задарма. Без грошей ви не зможете створювати більше робіт. Завжди працюйте за щось. Нехай навіть це «щось» — шанс мати оплачувану роботу.
Але тут будьте обережні, щоб не виникало ситуацій, які призводять до того, що ви знецінюєте власну роботу. А якщо її не цінуватимете ви, то й ніхто не стане. Отже, оплата роботи починається із вашої віри в те, що вона варта грошей.
Источник: ain.ua
Самые актуальные новости - в 
