У видавництва «Най Формат» виходить український переклад книги Альфреда Слоуна «Моя історія в General Motors».
Автор присвятив General Motors 48 років свого життя, 23 з яких — на посаді головного виконавчого директора. У книжці Альфред Слоун пояснює, як бути керівником, який ухвалює правильні рішення, реагує на зміни й веде команду до успіху.
AIN.UA публікує уривок з вісімнадцятого розділу під назвою «Діяльність корпорації за кордоном».
За межами Сполучених Штатів та Канади вільний світ поглинув понад сім з половиною мільйонів легкових та вантажних автомобілів у 1962 році та понад вісім мільйонів у 1963 році. Тоді General Motors займала на закордонному ринку вагому позицію, і в 1962 році загалом продала 855 000 транспортних засобів та приблизно 1 100 000 у 1963 році.
Нині наш підрозділ закордонних операцій — це велика міжнародна організація з активами вартістю понад $1,3 мільярда та приблизно 135 000 працівників.
Цей підрозділ займається питаннями, пов’язаними з виробництвом, складанням та зберіганням готової продукції у двадцяти двох країнах світу, експортом наших продуктів зі Сполучених Штатів і Канади, а також збутом та обслуговуванням продуктів General Motors у всіх країнах вільного світу, крім Сполучених Штатів і Канади, а це приблизно 150 країн. У 1963 році обсяг продажів цього підрозділу становив $2,3 мільярда.
Якщо поглянути на стрімкий розвиток цього підрозділу впродовж останніх чотирьох десятиліть, може здатися, що наше зростання за кордоном було таким собі природним та неминучим розширенням корпорації у Сполучених Штатах. Насправді ж у ньому не було нічого неминучого. За останні роки я проаналізував велику кількість документів, які стосувалися формулювання закордонної політики General Motors.
Ці документи оживили в моїй пам’яті довгу та складну історію цієї політики, а також нагадали мені про важкі рішення, які обернулися для нас зростанням. Закордонний ринок — це не просто продовження ринку в Сполучених Штатах. Створюючи підрозділ закордонних операцій, нам довелося майже одразу зіткнутися з великими, базовими, питаннями.
- По-перше, ми мали вирішити, чи є за кордоном ринок для американських автомобілів і якого він може бути розміру.
- По-друге, якщо такий ринок і справді є, то які американські автомобілі дають нам найкращі перспективи для зростання.
Окрім цього, ми мали вирішити, чи хотіли бути експортерами, чи закордонними виробниками. Коли стало зрозуміло, що нам потрібно долучатися до закордонного виробництва, ми мали відповісти на запитання, чи створювати власні компанії, чи купувати й розвивати ті, що вже існували.
Також ми мали придумати, як ужитися із суворими обмеженнями та обов’язками, і мусили розробити особливу форму організації, яку було би доцільно використовувати за кордоном. Усі ці проблеми в повному обсязі постали перед корпорацією у період кількох років у 1920-х, коли утверджувалися базові політики.
Нині General Motors представлена на закордонному ринку в двох аспектах: як експортер американських легкових і вантажних автомобілів та як закордонний виробник менших транспортних засобів.
До прикладу, у 1962 році зі Сполучених Штатів та Канади експортували приблизно 59 000 легкових та вантажних автомобілів у вигляді так званих єдиних блоків. Це означало, що транспортні засоби транспортувалися майже зібраними і з незначними доопрацюваннями їх можна було одразу випускати на дороги.
Ще 46 000 одиниць відправили за кордон у повністю розібраному вигляді. Далі їх потрібно було зібрати на одному з десяти складальних закордонних заводів General Motors. (Зазвичай, поставки повністю розібраних автомобілів не передбачають наявності певних запчастин, до прикладу, внутрішнього оздоблення чи шин, які можна було придбати на місці).
Загалом, зі Сполучених Штатів та Канади експортували понад 105 000 легкових та вантажних автомобілів. Сюди входили всі різновиди та моделі, доступні для продажу в США, тобто була представлена продукція всіх автомобільних підрозділів корпорації.
Окрім того, у 1962 році за кордоном розробили та виготовили приблизно 750 000 транспортних засобів, а в 1963-му — понад мільйон. Результат 1963 року відбиває початок випуску нових маленьких автівок Opel.
Три основні закордонні дочірні компанії General Motors, які випускали авто, — це Adam Opel A.G. у Німеччині, Vauxhall Motors у Британії та General Motors-Holden’s Pty в Австралії. Кожна з цих компаній виробляла відносно маленькі (за американськими стандартами) автівки, адже на закордонному ринку такий тип переважав майже повсюдно.
Три компанії були повністю у власності General Motors і нині всі три мають власний вагомий експортний бізнес та доставляють транспортні засоби в різні країни по всьому світу. За останні роки виробничі заводи заснували й у Бразилії, випустивши там 19 000 вантажівок та комерційних транспортних засобів у 1962 році, а також в Аргентині, де нещодавно розпочалося виробництво готових двигунів та штампованих виробів.
Закордонний бізнес корпорації великою мірою залежав він наших виробничих потужностей за кордоном. У 1962 році приблизно 88 % усіх транспортних засобів General Motors, проданих за кордоном, були там же й вироблені. Це співвідношення зростало і ймовірно найближчим часом зростатиме й надалі завдяки великим програмам розширення, які нещодавно завершили наші закордонні виробники.
З іншого боку, експорт корпорації зі Сполучених Штатів та Канади не більший, аніж був у 1930-х, і насправді навіть менший за той, що ми мали наприкінці 1920-х. (У 1928-му, найкращому експортному році, корпорація відправила за кордон майже 290 000 транспортних засобів зі Сполучених Штатів та Канади).
Американці легко забувають, яким нерозвиненим і досі лишається цей ринок. Його потенціал видається майже безмежним. У багатьох країнах доба автомобілів тільки розпочинається. Дуже великі території і досі не обладнані гарними дорогами. Навіть промислові нації Західної Європи відчутно відстають від Сполучених Штатів у використанні моторних транспортних засобів.
Загалом країни європейського спільного ринку мають один автомобіль на кожних трьох мешканців цієї країни. Нині General Motors продає за кордоном стільки ж транспортних засобів, скільки продавала в Сполучених Штатах ще в 1926 році.
Під час перших спроб розробити політику для ведення бізнесу за кордоном ми вже невдовзі усвідомили проблеми, породжені економічним націоналізмом в інших країнах. Ще на світанку автомобільної промисловості небагаті нації накладали високі тарифи та жорсткі квоти на імпорт американських автомобілів (та інших американських продуктів).
Такий націоналізм спонукав багато іноземних націй тиснути на внутрішнє виробництво навіть попри те, що домашній ринок був замалим, щоб задовольнити ефективну, інтегровану автомобільну промисловість.
У 1920 році весь закордонний ринок загалом поглинув приблизно 420 000 легкових та вантажних автомобілів. Десь половину з них продали чотирьом промисловим націям Західної Європи: Великій Британії, Франції, Німеччині та Італії. Хоча цей західноєвропейський ринок був найбагатшим, проникнути на нього було найважче.
Ці чотири країни загалом виробляли приблизно три чверті транспортних засобів, які і споживали, тому вони вирішили будь-що позбутися відчутної конкуренції з боку американців. Інша половина закордонного ринку складалася з відносно нерозвинених націй, розкиданих по всій планеті. До цього «другого ринку» американські виробники здебільшого мали вільний доступ.
Источник: ain.ua
Самые актуальные новости - в 
