У видавництві Vivat вийшов український переклад книги «Складні розмови». Це наочний путівник по так званому Гарвардському методу переговорів, що допомагає опанувати мистецтво складних розмов у кризових ситуаціях. AIN.UA публікує уривок із десятої глави під назвою «Самовираження: розповідайте про себе чітко та впевнено».
Використовувати ораторське мистецтво недоцільно
Уміння проявити себе під час складної розмови аж ніяк не пов’язане з багатством вашого словникового запасу, вашими красномовством і дотепністю. Вінстон Черчилль та Мартін Лютер Кінґ були великими ораторами, проте під час складних розмов їхнє ораторське мистецтво їм не надто допомагало.
Під час складної розмови ваше найперше завдання — не переконати опонента, не вразити його, не навернути у свою віру, не перехитрити його, а просто висловити своє бачення ситуації та пояснити, чому ви так її бачите, розповісти про свої почуття та, імовірно, про своє «Я». Розуміння самого себе та переконаність у тому, що ваш погляд на речі має значення, стануть у набагато більшій пригоді, ніж красномовство й гострота розуму.
У першій частині цього розділу ми обґрунтовуємо ваше право на самовираження. Щоб ефективно спілкуватись із людьми, які вас оточують, ви маєте насамперед самі повірити: те, що ви хочете висловити, гідне того, щоб бути вираженим. Ваші думки та почуття не менш важливі, ніж чиїсь. Крапка! У другій частині розділу ми допоможемо вам визначитись, що саме ви хочете висловити та як це зробити якнайкраще. Ми дослідимо декілька вельми поширених і водночас дуже серйозних помилок у цій галузі, ознайомимось зі шляхами їх подолання та методами якнайкращого самовираження.
Ви маєте право (саме так, ви!)
Джон, студент другого курсу юридичного коледжу, готувався до зустрічі з відомим федеральним суддею, щоб обговорити деякі питання щодо його майбутньої професії, які його турбували. Цей суддя мав репутацію суворої людини та любив посперечатись, а тому Джон страшенно непокоївся, що під час розмови геть розгубиться й втратить самоконтроль.
Улюблений викладач Джона дав йому таку пораду:
«Коли мене принижує або залякує хтось авторитетний, я пригадую, що в очах Господа всі ми рівні».
Не більше, проте й не менше
Хай яких би поглядів ми дотримувались, ця ідея благодатна для кожного з нас: ким би ми не були, як би високо себе не ставили або, навпаки, якими би слабкими та негідними ми не почувались, усі ми заслуговуємо на повагу й увагу до себе. Мої погляди та почуття настільки ж законні й важливі, як і ваші, — не більше, проте й не менше. Одні вважають, що це апріорі для всіх зрозуміло, а для інших це важлива новина.
В одному зі своїх есе — Sister Outsider — поетеса й активістка жіночого руху Одрі Лорд, невдовзі після того, як у неї діагностували рак грудей, так міркувала про право людини на самовираження:
«Я усвідомила… що дуже важливі для мене речі мають бути висловлені вголос, навіть якщо я ризикую бути неправильно зрозумілою або відкинутою…
Коли максимально усвідомлюєш свою смертність та починаєш думати, чого б ти хотів від свого життя, незважаючи на те, яким би коротким воно не було, що здійснилось, а що — ні, усі твої досягнення й упущення постають у нещадно яскравому світлі, і ти усвідомлюєш, що найбільше шкодуєш про своє колишнє мовчання… Мені судилось померти, раніше чи пізніше, і смерті байдуже, встигла я виразити себе чи ні. Моє мовчання не захистило мене. Ваше мовчання не захистить вас…
Ми можемо навчитись працювати та говорити, навіть боячись цього, усупереч страху та втомі. Суспільство навчило нас ставити свої страхи вище за власну потребу в мові та самовизначенні, проте, поки ми мовчки чекаємо цієї останньої розкоші безстрашності, тягар мовчання може задавити нас».
Одрі Лорд розуміє, що самовираження приховує в собі ризик. Однак вона також усвідомлює, що ціна мовчання ще вища. Якщо ви усвідомлюєте власне право говорити про себе, це допоможе вам посісти гідне місце в розмові та знайти мужність захистити себе, коли ви відчуваєте страх або безпорадність.
Бережіться самосаботажу
Інколи ми почуваємось неначе в пастці, затиснуті з одного боку переконанням, що ми повинні боронити себе, а з іншого — потаємним почуттям, що ми не гідні бути почутими, що в нас навіть немає права публічно висловлювати погляди.
У цій ситуації наша підсвідомість може запропонувати нам компромісне — та водночас ілюзорне — «рішення»: ми начебто намагаємось виразити себе, проте робимо це настільки незграбно, що неминуче зазнаємо поразки. Ми вичікуємо, щоб підняти свій голос, коли для ґрунтовного опрацювання наших питань уже не вистачає часу. Ми «ненавмисне» забуваємо підготовлені матеріали. Усі наші аргументи раптом кудись зникають.
І вуаля! Усі наші інтереси та пристойності дотримані: ми задоволені й тим, що все-таки спробували, і тим (потай від самих себе), що не досягли успіху. Саме це і зветься мистецтвом самосаботажу.
Якщо цей трюк здається вам знайомим, якщо він належить до вашого репертуару, вам, імовірно, слід бути насторожі, коли ви відчуваєте схожу амбівалентність. Коли вас охоплює це тривожне почуття нерішучості чи розгубленості, уявіть перед собою величезний знак «Стоп».
Перш ніж рухатись далі, вам необхідно заглибитись у свою внутрішню «розмову про самоідентифікацію». Чому ви вважаєте себе негідним? Чий голос із минулого наполегливо твердить вам це? Що вам потрібно, щоб ви відчули за собою право висловлювати власну думку?
Невміння самовиразитись шкодить взаєминам
Квиток на пором, що курсує до острова під назвою МартасВіньярд, штат Массачусетс, схожий на безліч інших транспортних квитків. Із дірочкою посередині, він містить попереджувальний напис, що буде «анульований, якщо від нього відірвати шматок».
Під час складних розмов ми піддаємось такому ж ризику. Коли ми не вміємо висловити те, що є важливим для нас, ми тим самим абстрагуємось від людей, які нас оточують, та руйнуємо взаємини.
Більшість людей вважає за краще мати справу з тими, хто може захистити себе. Анджела розірвала заручини через те, що її наречений був «занадто поступливим». Він ніколи не розповідав про свої погляди, не сперечався, не підвищував голосу, ніколи ні про що не просив. Оцінивши його доброту, вона водночас відчувала, що в їхніх стосунках чогось бракує: власне його.
Якщо ви, натрапивши на труднощі, ніколи не ділитесь своїми переживаннями з близькими людьми, ви позбавляєте їх можливості прийти вам на допомогу.
Ви припускаєте, що вони перестануть поважати вас й обожнювати, якщо дізнаються, що ви насправді думаєте та відчуваєте. Проте дуже складно постійно підтримувати в очах інших якусь очищену від усіх негативних домішок версію свого «Я».
Дуже часто, намагаючись приховати якийсь бік своєї особистості, ви повністю втрачаєте індивідуальність. І те, що постає перед вашим оточенням, видається неживою та відчуженою маскою.
Самовираження може бути складною справою, проте воно дозволяє міжособистісним взаєминам змінитись на краще та зміцнитись. Келлі, корінна афроамериканка, яка працювала за програмою допомоги «складним» підліткам, не відчувала особливої емоційної близькості зі своїми колегами. Частково тому, що всі вони були білі, і їй здавалось, що вони ніколи не зрозуміють її по-справжньому. І справді, їй не раз доводилось відчувати їхню байдужість.
Проте одного разу вона вирішила ризикнути та поділилась із колегами деякими історіями зі свого життя. Вона розповіла, як у дитинстві її дражнили різними образливими прізвиськами та як вона впродовж декількох років навчалась бути «нормальною» американкою. Ці одкровення значно змінили її взаємини з колегами, які перейнялись до неї великою повагою. Це, зі свого боку, спонукало їх поділитись з нею власними переживаннями самотності або ніяковості. Якби Келлі не розповіла свою історію, вона позбавила б своїх колег шансу спростувати її стереотипне уявлення, що «білі нічого не розуміють, та це їх не турбує». І вона не надала б їм можливості — імовірно, уперше в житті — проявити розуміння й турботу.
Взаємини зберігаються та зміцнюються, коли кожен сприймає себе й іншого як належне. Такі взаємини і заспокоюють (не потрібно напружуватись, щоб здаватися не таким, який ти є), і надихають («Мій керівник знає про мої недоліки, та все одно цінує мене»).
Почувайтесь уповноваженими та заохоченими, проте не зобов’язаними
Ви маєте право висловлювати свої думки та почуття. Якщо ви так не вважаєте, вам слід попрацювати над собою.
Однак мати право не означає бути зобов’язаним. Не слід обертати це право проти себе, вдаючись до самобичування: «Я мусив сказати все, що думаю, проте я занадто боязкий. Я ні на що не здатен!» Самовираження буває винятково складним завданням. Щоб знайти в собі мужність для цього, деколи потрібне ціле життя. Якщо ви не робите всього того, що вам хотілося б, це привід для роботи над собою, проте аж ніяк не для самобичування.
Источник: ain.ua
Самые актуальные новости - в 
