Як працюють білоруські медіа в час протестів

Протести у Білорусі спричинили зміни не лише у політичному та громадському секторі, а й масштабно вплинули на роботу медіа.

Журналістів та блогерів часто почали називати героями білоруського протесту. Вони виявляли сміливість і креативність навіть тоді, коли знали, що можуть не повернутися додому. Йшли висвітлювати подію, коли не було інтернету. Багато з них тепер перебувають у в’язницях — понад 30 журналістів і понад півсотні блогерів.

Про те, як працюють білоруські медіа в час, коли довкола постійно відбуваються протести розповідав білоруський медіаексперт Франак Вячорка на VIII Lviv Media Forum. 

«І в Україні, і в Білорусі багато порівнювали білоруську революцію та Євромайдан. Я теж це робив. Але ми не думали, що так швидко опинимося в новій реальності. Так, ми мали нові технології, що нас зміцнювали, але так само і лукашенківська держава отримала ці технології — для цензури й контролю», — каже білоруський медіаексперт Франак Вячорка.

Влітку для нас було звичним, коли людей затримували й вони не поверталися до редакцій. Це паралізувало редакції. Влада робила так навмисно — коли затримали вашого колегу, ви вже не працюєте, бо займаєтеся його визволенням. Тож силовики затримували журналістів на 2-3 дні, випускали й забирали когось іншого. У такому паралічі тримали й надалі тримають всю білоруську медіаспільноту.

Як працювали білоруські журналісти

Медіа передбачали протести й готувалися — думали про бронежилети й жилети з написом PRESS. Але це не допомогло — до журналістів у Білорусі ставилися ще гірше, ніж до активістів. Для них навіть були спеціальні бусики. Тож те, що мусило захищати журналістів, перетворило їх на мішень.

Камери видавали журналістів, тому вони виходили працювати з телефонами. Редакції медіа заздалегідь орендували кілька квартир і готельних номерів поруч з місцями протестів. Ми знали, що Лукашенко може обмежити зв’язок, але ніхто не знав, що він вимкне інтернет. Медіа почали використовувати чат—боти й Telegram. Підписники та підписниці надсилали фото, відео і тексти. Багато редакцій навіть створювали спеціальні номери для SMS. Медіа готували інструкції, як користуватися VPN. Його використовував кожен третій. Деякі редакції переїхали у регіони або ж за кордон.

Коли зник інтернет, було страшно — ніхто не знав, що відбувається насправді. Ми тільки чули звуки вибухів по всьому місту. Іноземні журналісти не знали, як вислати контент своїм редакціям. Іноді повідомлення доходили через кілька годин або й днів. Телефонувати можна було не з усіх районів Мінська. Деякі журналісти використовували рації, але вони теж не працювали ідеально. Застосунки, що дозволяли комунікувати без інтернету, не витримали білоруських протестів.

Однак під час шатдауну працювали TikTok і Telegram. Тому в TikTok з’явився політичний контент, а Дуров включив для Білорусі спеціальний VPN, що дозволяв передавати фото й тексти. Через чат-боти отримували до 4000 повідомлень на день. Майже половина з них — відео. Цю інформацію було складно перевіряти, але редакції впоралися.

Як змінилися медіа

Цей рік змінив медіа. По-перше, багато журналістів звільнилися з державного телебачення, тож режим запросив десант з Russia Today і почався треш. Десант поїхав, але треш залишився — тепер ефір телеканалів перетворився на суцільну пропаганду. Те, що відбувається на лукашенківському телебаченні, — це не журналістика.

При цьому влада почала всіх оголошувати екстремістами. Спершу ми думали, що це нічого не змінить, просто як знак уваги, але потім оголосили, що підписники «екстремістських» каналів теж порушують закон і їм загрожує 2 роки в’язниці. Люди почали відписуватися. Деякі канали втратили по 30-40% підписників. Засновника газети, що опублікувала інтерв’ю з Тихановською, тягали по КДБ.

Багато редакцій просто виїхали за кордон, а ті анонімні кореспонденти, що лишилися в Мінську, дуже ризикують. Багатьом сайтам заблокували доступ до новинних агрегаторів, що давали трафік. 

Не лишилося також і рекламодавців — вони теж пішли з ринку через оголошення видань «екстремістськими». Тепер медіа працюють через сервіс пожертв Patreon. Деякі з них, наприклад, KYKY мають на місяць 3-4 тисячі євро.

Тепер медіаринок в Білорусі переходить у підпілля, трансформується: створюються коаліції, робиться кроспостинг, щоб інформувати втрачену аудиторію. Медіа почали співпрацювати та експериментувати. YouTube став головним каналом отримання інформації. Роль аполітичних інфлюенсерів зростає. Наприклад, ті, хто раніше робив контент про спорт або виступали в опері, тепер роблять політичний контент.

TUT.by, який закрили, створив новий проєкт — «Зеркало», а колись найбільша газета «Народная воля» публікує PDF-файл, який потім друкують і розкидають по скриньках. Onliner, який зазвичай обережний з політикою, випустив серію публікацій про диктаторів інших країн. KYKY.org десять разів змінювали домен, тролячи КДБ, який їх весь час блокував.

Інший формат протесту — це білоруська мова. Деякі медіа щотижня робили день білоруської мови і писали тільки білоруською. 

Також важливим став гумор — є, наприклад, жартівливий акаунт у твіттері «Грустный Коленька», який нібито веде син Лукашенка. Або ще один подібний — «Советская Беларуссия». Вони виконують не інформаційну роль, а психотерапевтичну — ми читаємо це, щоб розслабитися. 

Попри все важливими залишаються три речі: звертати увагу на SMM, вчитися таргетингу і займатися релокацією редакцій.

Матеріал підготовано за мотивами виступу Франака Вячорки на VIII Lviv Media Forum, який реалізовується за підтримки Українського культурного фонду. Його зміст є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію Українського культурного фонду. 

Источник: ain.ua