У видавництва Yakaboo Publishing виходить український переклад книги Девіда Мірмена Скотта і Рейко Скотта «Фанократія. Перетворення фанів на клієнтів і клієнтів на фанів».
Автори досліджують, що є секретом успіху у бізнесі і формують теорію фанократії, коли важливо використовувати нові способи комунікації з клієнтами, фокусуватися на їх потребах та бажаннях і перетворювати на своїх фанів.
AIN.UA публікує уривок з першого розділу під назвою «Сила фандому».
Зростання хаосу цифрової епохи
Інтернет обіцяє неймовірно легкий доступ до аудиторій в усьому світі. Соцмережі, як-от Facebook, і поширювачі контенту типу YouTube є безплатними, легкими в користуванні й досяжними кожній людині з доступом до інтернету. Тож. не дивно, що до них притягло мільярди людей в усьому світі.
Однак унаслідок цього ми також отримуємо поляризований, холодний цифровий світ зі штормами спаму та соцмережами, що підсовують рекламу замість меседжів від наших друзів і поширюють фейкові новини замість просувати те, що нам, людям, насправді потрібно для повноцінного й продуктивного життя. Маятник хитнувся занадто далеко в бік поверхових онлайнових комунікацій тоді, коли люди дуже спраглі справжнього людського спілкування.
Ця книжка народилася від нашого щоразу більшого занепокоєння цифровою хитромудрістю. Щось пішло не так, і ми всі це відчуваємо. Ми в точці початку важливого культурного зрушення.
Ми вже бачили такі засадничі зрушення в минулому. Приміром, від 1950-х американці захопилися напівфабрикатами. Люди марили обідами із заморожених напівфабрикатів фірми Swanson, новомодними картопляними чипсами Pringles і фаршами Stove Top. Швидку популярність здобули заклади фастфуду типу McDonalds. Медіа безперестанку кричали про те, як збільшення терміну придатності продукту та простота приготування полегшать життя нам усім.
Але за останні роки Америку сильно хитнуло назад, коли стало зрозуміло, що напівфабрикати шкідливі для нашого здоров’я. А крім того, вони й несмачні! Сьогодні багато американців вже по-іншому ставляться до їжі. Ми купуємо та готуємо її тими способами, які були відомі ще нашим прапрабабусям. Ми жадаємо свіжих овочів, радо докладаємо надзусиль, щоб скуповуватися на фермерських ринках і доплачуємо за курку, яка бігала на волі.
Спостерігаємо таку саму зміну у світі людського спілкування. Ми вже далеко відійшли від штучної дружби в соцмережах, і гряде щось нове. Маятник хитається в бік справжнього, щирого людського спілкування.
Онлайнова присутність не додала мені та іншим спокою, коли Бостон переживав кризу. Натомість допомогла об’єднана сила спільноти людей, згуртованих навколо пристрасті до перемог спортивної команди.
Занадто багато фірм реагують на цифровий хаос тим, що намагаються в соцмережах та інших онлайн-ресурсах збільшити ставки, перекричати, перестрибати одна одну щодо своїх продуктів і послуг. Непрохані, вони бомбардують нас своїми імейлами, просуваючи свої пропозиції в геометрично зростаючих кількостях.
Вони намагаються достукатися до нас крізь увесь галас, створюючи та розсилаючи ще більше відео, ще більше твітів і вимагаючи ще більше контактів в LinkedIn. Поширювати контент через соцмережі без довгострокової стратегії стало занадто легко. Зрештою, щоб написати й опублікувати твіт, потрібно лише кілька хвилин. Робити те саме — не рішення. Потрібно докласти душу, щоб відбулося зрушення.
У цифровому світі, у якому наше життя стало надзвичайно хаотичним і наносним, ми не помічаємо дечого неймовірно сильного — щирого людського спілкування. У світі, який легко зараховує їх до сірої статистичної маси, людей найбільше цікавить те, що створює почуття близькості, тепла й чогось спільного.
Хто такий фан?
Що ж було тим магічним секретним інгредієнтом, який знайшли «Ред Сокс» під час безладу після вибухів? Що було в них такого, чого не мали новинні агенції чи представники уряду? У них були фани. Пробиваючись крізь хаос тих чорних днів, «Ред Сокс» змогли перетворити спільність їхнього фандому на щось більше.
Хто такий фан? Стереотип спортивного суперфана зазвичай не надто привабливий: чолов’яга у сорок з лишком із пивним черевцем розкидає на дивані чіпси й матюкається в телевізор так голосно, що глухнуть сусіди.
Або ще один приклад: асоціальний гевал тридцяти із чимось років усе ще живе в підвалі батьківського дому і грає в комп’ютерні ігри на кшталт Call of Duty ( «Поклик обов’язку» — шутер) чи World of Warcraft («Світ військового мистецтва» — рольова гра). Якщо ж він узагалі олдскульний, то кидатиме кубики в настільній грі Dungeons and Dragons ( «Підземелля і дракони»). У нього немає пари, бо він надто занурений у свій фантазійний світ.
Ну а як щодо такої популярної версії: дівчина-підліток до нестями захоплена якоюсь зіркою, всі стіни своєї кімнати заклеїла його фотографіями, змінила своє ім’я в усіх соцмережах на щось типу HotBoyLovr05 і веде блог, присвячений стеженню за життям цієї знаменитості.
Єдині книжки, що вона читає, — це любовні романи про вампірів. Її підліткові захоплені зойки змушують здригатись усіх у радіусі п’яти метрів. Вона занадто занурена у свої мрії, щоб якось усвідомлено брати участь у житті суспільства.
Звісно, ми можемо призвичаїтися сприймати деяких людей за стереотипних представників певного фандому, як-от асоціальних типів із серіалів «Теорія великого вибуху» чи «Помста придурків». Або ж чути не такі вже й ніжні попускання від рідних та друзів. «О, класне хобі, але що насправді ти робиш у житті?»
Тож фани — лише ці екстремальні приклади? Чи правда, що ті, хто присвячує свій час і зусилля несерйозним хобі (як їх сприймають інші), живуть гіршим життям, ніж ті, хто наполегливо йде кар’єрним шляхом?
Багато з нас обмежують власне ж задоволення тим, що нам подобається. Ми побоюємося, що, віддаючись улюбленій діяльності, ми вплинемо на нашу суспільну оцінку, затьмаримо свій здоровий глузд і перетворимо себе на без толкових фанатиків.
Ми маємо власні захоплення та використовуємо їх, щоб контактувати з іншими. Це може бути коротке «Ти дивився вчора гру?» під час обідньої перерви або ж запрошення на новий фільм від Marvel у кіно наступного тижня. Інтереси нас єднають. Нас єднають фандоми. Ми жадаємо саме такого людського спілкування.
Ми можемо подолати розчарування від нестачі людського спілкування в житті, розвиваючи та плекаючи те, що нас найбільше захоплює. Для мене й мого батька це походи на концерти чи в книжкові клуби з друзями або косплей на Comic Con. Для інших це можуть бути біг, гольф, в’язання, збирання вин, суботні вечори в художніх галереях та музеях, майстер-класи з написання текстів, відвідання конференцій, йога, спортзал, сад або рибальство.
Хай які в нас уподобання, вони наближують нас до таких, як ми, і розвивають ці зацікавлення, створюючи сильніші, а можливо, емоційніші та активніші зв’язки, що їх в онлайні не досягти.
Фандом належить не лише фанатикам, зануреним у свої підземелля, романтичним підліткам-дівчатам чи шанувальникам японської анімації та коміксів отаку. Фандом усюди. Це ключ для будь-якої організації, індивідуального підприємця чи якогось іншого суб’єкта, до успішного єднання людей довкола себе. Фандом зводить мости між поколіннями й темами для того, об’єднуючи людей у захопленні, спільній меті та в купівельній спроможності. Розуміння фандому є наріжним каменем успіху незалежно від того, з ким ви маєте справу.
Таке свідоме зближення людей через спільні зусилля ми називаємо фанократією. Це організація або особа, яка шанує фанів і свідомо підтримує між ними змістовний зв’язок.
Суфікс «-кратія» походить від грецького «кратос»— «правити»— і використовується як у популярній культурі, так і в науці для означення управління людьми згідно з певними принципами. Фанократія— те місце, де правлять фани, і саме її виникнення ми споглядаємо сьогодні. Ми вступаємо в еру, де люди цінуються більше за продукти.
Фундаментальним інгредієнтом для справжнього фандому — глибокого й активного зв’язку між людьми — може бути зміна способів, якими компанія комунікує зі своїми клієнтами. Ці способи більш прямолінійні, дієві й відверті. Вони створюють новий досвід, перетворюючи клієнтів на однодумців, сповнених ентузіазму фанів. Зрештою, саме фанократія з’єднала Бостон у вболіванні за перемогу «Ред Сокс».
Справжня фанократія мобілізувала людей думати, відчувати й діяти з корисною, позитивною силою в складний період. У світі медицини, до якого я належу, вона означає лікувальну силу здорового обміну між пацієнтом і лікарем. Фанократія дає людям можливості, яких жоден індивід ніколи не досягнув би наодинці. Людина, зрештою, не острів.
Справжня фанократія— результат дій захоплених ідеєю людей, які розвивають жагу до справжньої взаємної комунікації, що веде до успіху в бізнесі та особистому житті.
Створення захоплення, що народжує фанів усередині й зовні організації, сьогодні є основним структурним елементом для будь-якої організації. Ми опановуємо власним життям саме тоді, коли відчуваємо однакове задоволення як від своєї роботи, так і від хобі.
Источник: ain.ua
Самые актуальные новости - в 
